During the quarantine, mayors and police felt the fullness of power. Seeing privacy as a threat, the mayoral candidate proposes to introduce full publicity for the sake of common security. Delegate the function of maternal control to the state, self-discipline, do not leave home without a reason.
The politician's name refers to the artist Polina Raiko, who lived as a recluse for many years and almost never left her home. After letting her children go to the aggressive world, she lost them and suffered from it until her death. Seeking salvation from life's troubles, the painter isolated herself and secretly painted her house with bizarre motives, in which she relived her experience.
The naive phantasmagoric motives of both women confuse reality with the absurd, creating their own paradise and safe haven.

Під час карантину міські голови та поліція відчули повноту влади. Вбачаючи в приватності загрозу кандидатка у мери пропонує запровадити цілковиту публічність заради спільної безпеки. Делегувати державі функцію материнського контролю, самодисципліновуватись, зайвий раз не покидати дім.
Ім'я політикині відсилає до художниці Поліни Райко, котра упродовж багатьох років жила самітницею і майже не покидала свій будинок. Відпустивши своїх дітей у агресивний світ вона їх втратила, через що страждала до самої смерті. Шукаючи порятунку від життєвих бід малярка самоізолювалась та потайки розписувала свою оселю химерними мотивами, в яких перепроживала свій досвід.
Наївні фантасмогоричні мотиви обох жінок змішують реальність з абсурдом, створюючи власний рай та безпечний прихисток.