It is customary to consider people's conversations private until they are heard. As soon as someone intervenes, it loses its privacy and the behavior of the speakers can change.

The "uncertainty principle" by Werner Heisenberg demonstrates the presence of quanta at the same time in all possible states until an observer appears. This was confirmed by Austrian physicist Anton Zeilinger in 2008, who moved two quantum particles of light a hundred kilometers between the Canary Islands and relayed information about the state of one to the other. The experiment showed that another particle instantly took the opposite position in space relative to the first. In simple words: when we observe, we influence. This paradox exists exclusively in the quantum microcosm, but will it be valid for social research in our macrocosm? "Schrödinger's cat" demonstrates superposition, where the animal is simultaneously alive and dead until you look into the box.

Similar to experiments with quanta of light, I teleport the sounds of conversations overheard by me in time and space for 493 kilometers, where they existed in one place privately, and in another public. Placing an observer - a visitor to the exhibition, I want to understand whether the properties of confidentiality will change if they become public, whether it is possible that privacy and publicity will exist simultaneously in the same system.

Прийнято вважати розмови людей приватними, поки їх не чують. Як тільки втрутитись, вона втрачає свою приватність, змінюється поведінка.

"Принцип невизначеності" Вернера Гейзенберґа демонструє перебування квантів водночас у всіх можливих станах допоки не з'являється спостерігач. Це підтвердив австрійський фізик Антон Цайлингер у 2008 році, перемістивши дві квантові частини світла на сотню кілометрів між канарськими островами та передав одному інформацію про стан другого. Експеримент показав, що другий миттєво прийняв протилежну позицію відносно першого в просторі. Простими словами: спостерігаючи — впливаємо. Цей парадокс існує виключно в квантовому мікросвіті, та чи буде він валідним для соціального дослідження у нашому макросвіті? "Кіт Шредінгера" демонструє суперпозицію, коли тварина є водночас живою та мертвою в коробці до тих пір поки туди не заглянути.

Подібно експериментам з квантами світла, телепортую звуки підслуханих мною розмов в часі та просторі на 493 кілометри, де в одному місці вони існували приватно, а в іншому є публічними. Помістивши Спостерігача — відвідувача виставки, хочу зрозуміти чи зміняться властивості приватності, якщо вони стануть публічними, чи можливо приватність і публічність існуватимуть одночасно в одній системі.

In the middle of an empty room (~ 25 m²) reproduce a bench that would visually resemble those on which I recorded conversations. The bench is made of bricks and decorated with plaster. It has built-in speakers that sound through the wooden seat, directed towards the visitor (see image above). Black walls made of sound-absorbing material (reduce echo).
Visitors enter the hall one at a time. (the guard controls). A person sits on a bench, the width of which is made for 3 people. The reaction of the pressure sensors turns on a random dialogue. The theater light shines on him, and a camera stands in front of the bench. The listener in this room is one-on-one with eavesdropping on strangers, which creates additional intimacy. Camera, pointing at them, sends images and sound in real time to the place where these conversations were recorded (see image below).
A bench without a back, where the visitor accepts publicity, sitting face in front of the camera, or remains incognito, hiding behind or sits with his back to the camera (does not affect the sound quality). You can listen to the end and, upon completion, sit in silence, or get up and leave, then the dialogue will be interrupted. The conversation will be different with the next visitors.
Average duration is 3-20 minutes.

Посеред порожнього приміщення (~25 м²) відтворити лавку, котра візуально б нагадувала, ті, на яких записував розмови. Лава зроблена з цегли та оздоблена штукатуркою. В ній вмонтовано аудіодинаміки, котрі звучать крізь дерев'яне сидіння, направлені в бік відвідувача (див. фото вище). Стіни приміщення чорні із звукопоглинаючого матеріалу (зменшити ехо).
Передбачено, щоб по одному заходили в зал (охоронець контролює). Відвідувач сідає на лаву, ширина якої розрахована на 3-ох осіб, датчики тиску вмикають випадковий діалог. На нього направлене театральне світло, а перед лавою стоїть камера. Слухач у цьому приміщенні сам на сам з підслуховуванням незнайомців, що створює додаткову інтимність. Направлена на нього камера транслює зображення та звук онлайн у те місце, де записувались ці розмови (див. фото нижче).
Лава без спинки, де відвідувач сам обирає: приймати публічність, сидячи обличчям перед камерою, або зберігати інкоґніто: прикрившись, або сяде спиною до камери (не впливає на якість відтворення звуку). Дослухати до кінця та по завершенню посидіти в тиші, або ж встати і піти, тоді діалог перерветься. З наступними відвідувачами розмова буде іншою.
Середня тривалість розмови 3-20 хв.