The main characters of the film are the inhabitants of the contemporary Ukrainian cities of Kyiv, Odesa, and Lviv. Their reality is multi-layered, unvarnished, deprived of unambiguous interpretations of good and evil, humanity and cruelty, charity and indifference. This story is a kaleidoscope, which features all of us: the righteous, the merciless, the funny, the naïve. The honest.
A kaleidoscopic portrait of contemporary Ukraine. Documentary facets of the life of city dwellers in Kyiv, Odesa and Lviv. Symmetrical image associations of the finds in the editing: yellow, yellow, yellow. Pink pipes, spheres and circles. Parade and catwalk. Forms and plays with colours and, in between, deadly serious, the current political conflicts of Ukraine in the people’s voice: should the Russians be squashed like flies? Who has the power? Adolescent drinking games degenerate into ugly brawls. Girls are silly and playful. Young couples kissing mechanically while guarding their mobile phones. Naked people on the beach have crosses on their thighs. Dogs are abused with affection.
The tableau is of life itself, in its “humanity and cruelty, charity and indifference”. A portrait of all of us: “the righteous, the merciless, the funny, the naïve, the honest”. The director has dedicated his film to his Russian colleague Aleksandr Rastorguyev, who died in the Central African Republic during investigative research into a corrupt Russian military corporation.
« Dear Roman, Congratulations! You’ve created some wonderful poetic, funny and magical film! It is a very-very good one. Our project would happily demonstrate it but the film is such a good one that firstly I would like to show it to the festival selectors. This film might have a festival future. If you let me do it, I’ll begin doing it straight away today. Thank you for the film. You’re a true director and a poet and you have a bright future. Tight hugs. » Email dated july 16, 2018 (two weeks before death)
« I personally think that it is a wonderful portrait of a city that it is clear you have a complex relationship with - I very much appreciated its moments of humour, and the unique way in which you connect images - associative, playful and thoughtful. I very much hope that the film has a wonderful life going forward, and that audiences have the opportunity to enjoy it as much as I did. »
« С фильмами, как и с людьми, бывает любовь с первого взгляда. Бывает со второго, а бывает вообще не бывает. С фильмом "Божественные" на этом Докудейсе у меня было первое. А посмотреть его первый полный метр нужно хотя бы потому, что у Ромы есть одно важное преимущество: ему, на мой взгляд, повезло с таким органом, как орлиный глаз документалиста. Это когда в кино у режиссера получается так, что зритель видит не скучную позитивную картинку, а изношенные ботинки, выглядывающие из-под карнавального шелка реальности. »
« Цілком амбівалентне кіно, бо й кіно чи повноцінним фільмом його аж ніяк не можна назвати. Це набір сценок із життя тривалістю 100 годин, які Роман знімав протягом двох років у Києві, Львові, Одесі. Вони не об’єднані якоюсь стрункою ідеєю або структурою, це просто вихоплені моменти людського різноманіття, в чому режисер уподібнюється фотографу, з тою лишень різницею, що картинок тут якраз так багато, щоб вони стали «рухомими картинками». Та емоційне сприйняття цієї бувальщини переважує професійне, кінокритичне, абсолютно захоплюючи специфічним поглядом Романа, який, власне, робить чудернацький сенсовний кульбіт, адже в кадрі його камери зовсім не божественні створіння, а радше — божевільні. Бійки, галасливі тітки, чоловіки, які кусають собак, дівчата з хрестами на ногах, п’яні, що хочуть об’єднати Москву з Одесою, і просто п’яні, що сидять під дощем навпроти столику з напоями. Це і смішно, й сумно, бо загалом це все нас оточує, нас складає, і є великою мірою нашим буттям. Сарказм у назві — хоч режисер казав на післяфільмовій сесії Q&A про відсутність гри слів — простежується в кожній сцені і є доволі дошкульним і дотепним, фактично — викривальним, але не критичним. І це добре: навіть якщо в цьому «фільмі» вимогою кінематографічної форми було знехтувано (на вимогу правди життя), ми отримали щирість і природність документальної суті — показувати неформальний, живий результат існування людини. Глядачі це оцінили, як і належно — сміхом і вдячними оплесками, чим і підтвердили своє право оцінювати те, що бачать, так, як це відчувають. »
« Роман живе у Львові і ходить на дивну роботу, пов'язану з інженерією і вирішенням якихось питань про утримання будівлі. Але в паралельній реальності ми багато років слідкуємо за тим, як Роман фотограує і бачить нашу парафію, долучали його до спільних експериментів, включно з виставкою Галицька еротика, слідкували за його ситуаціями зйомок і світогляду. І вчора надзвичано приємно було побачити, як Романова іронія перетворилася у КІНО - вона зарухалася на цілу годину часу - і випадкові ситуації зі Львова, Києва і Одеси, в які він потрапляв, перетворилися на фотодокументальний фільм про нашу побутову епоху. Це кіно про відсутітність страху перед моментом спостереження, в якому ти є, і про відсутність сумніву перед власною творчістю. Кіно вже покаталося по фестивалях в Україні та світі і має шанс отримати ше більше нагород і відзнак. »
« Если коротко, то это как скрестить Джема Коэна с Йонасом Мекасом. »
« Один з найдивніших фільмів цього року в укр.кіно, фільм, повністю зроблений з вуличних спостережень. Я думаю, що це просто якась "Божественна Вікіпедія української щирості та культурного делетé"! »
« Документальні і художні стрічки не порівнюють, але, щоб від чогось відштовхнутися, все ж скажу, що "Божественні" — набагато цікавіший і смішніший, ніж, наприклад (при всій повазі), "Думки мої тихі". Ну, принаймні для мене. »
« Прекрасно. Просто прекрасно. Один из самых живых и остроумных фильмов в нашем кино. »
« It consists of a seemingly unconnected series of takes from different parts of the cities. It leaves you a bit puzzled in the beginning but, all of a sudden, it makes sense. It is a clever portrait of a people and nation that, in itself, seems unconnected to reality and, at the same time, deeply divided. He walks the streets with open eyes and an open mind, and his absence of judgment is one of the many strong sides of this documentary. With gentle care, he depicts his own people without telling us what is right or wrong, good or evil. »
« Чрезвычайно интересный по форме полнометражный дебют Романа БОРДУНА «Божественные» остался вообще без наград, что не справедливо. У Романа получилось замечательное исследование связи человека с пространством его обитания, а также — стереотипов, которые украинцы разделяют о самих себе (съемки проходили в Киеве, Львове, Одессе), такая себе антропологическая мозаика без главных героев или даже целостного сюжета, но преисполнена визуальной энергии, меткой иронии и неявных смыслов. Это традиционная проблема всех фестивалей, не только Docudays UA: жюри отдают преимущество фильмам легко прочитываемым, с четкой моралью, с очевидными ответами. »
« Його звати Роман Бордун і він, схоже, – нова сенсація в українському кіно. Його фільм «Божественні» викликав жвавий інтерес та дискусію на кінофестивалі, розділивши глядачів на дві традиційні групи – тих, кому фільм дуже сподобався, і тих, хто просто не прийняв картину. «Божественні» складаються із низки фрагментів, що об’єднанні між собою за певними формальними ознаками. Тут монтуються однакові або за формою, або за кольором, або за фактурою речі, між якими – доволі істотна географічна та смислова відстань. Ці фрагменти нанизані на часову вісь – дія картини відбувається впродовж чотирьох річних сезонів. І виходить, що деякі локації повторюються двічі – у різні пори року. Подібний спосіб організації матеріалу, подібне кружляння, подібне творення маршруту фільму нагадує поезію. Сам режисер частіше говорить про музику. Так чи інак, але його стрічка звучить по-своєму піднесено. Це своєрідна молитва, тільки очі віруючого тут зверненні не до неба, а до землі. Такий фільм міг зняти кожен із нас. Щодня ми бачимо щось подібне, щодня наші маршрути повторюються. Щось у довколишньому світі видається нам цікавим, смішним, можливо, дивним чи загрозливим. Якщо все це помічати та все це фіксувати, то реальність відкриється перед нами в усій її красі. Тут важливою є різниця між поглядом нашого ока, який бачить вибірково, та поглядом камери, що фіксує усе підряд. І тільки перегляд матеріалу та його компоновка зможуть відкрити нам очі на те, яким дивовижним є життя довкола нас. «Божественні» – фільм про усіх нас. Ми всі – божественні. »
« цьогорічний головний фільм докудейс - ''божественні'' романа бордуна. найвільніший фільм українського кіно часів незалежності.
розхристаний у свої непридатності для цільового використання.
і водночас неймовірно точний у вхопленні рухів позавізуальної реальності. саме за таким кіно ми колись будемо пригадувати кінець 10х. бажаю йому отримати всі можливі нагороди і бути показаним у центральному сквері кожного міста з населенням від 10 до 20 тисяч. »
« На первый взгляд, нарезка интенсивных и абсурдных зарисовок из уличной жизни Украины, инстаграммная карусель сценок случайных и необязательных. Похожими видео заполнен ютьюб, поскольку в глазах обывателя только веселое и странное достойно документации и архивации. Однако странность ситуаций, запечатлённых Бордуном, заключается в другом. Обитая где-то на пересечении современного перформанса, уличной фотографии и кустарной антропологии, камера Бордуна с легкостью передвигается между разными социальными слоями, попадая в ситуации, когда однозначность рутинных действий размякает, сталкиваясь со скоростями современного мира. Парадоксальным образом именно такая форма наиболее глубоко ухватывает дрожащий нерв эпохи исторических изменений в Украине – противоречивых, неуверенных, но отчаянных. В этом столкновение не выживут ни адепты прогресса, ни ностальгирующие «бывшие», ведь движение происходит там, где эти два пласта прорастают друг в друга. Ситуации в фильме Бордуна существуют в пространстве без слов, а коммуникация персонажей с миром происходит путём изменения положения их тел в пространстве, путём исследования пространства собственным телом. Неудивительно, что «Божественные» – едва ли не самое вуайеристское и эротическое кино независимой Украины. Одиночка с камерой порой способен уловить гул времени лучше, чем фильмы, продуманные командами, не готовыми идти на риск неопределённости. »
« Головні герої – самі міста. Спочатку їх розділяють вокзали, за якими, як і за головними вулицями, вгадуєш Одесу або Львів. Потім всі міста зіллються в одне. Однакові вулиці, однакові забігайлівки й однакові підлітки. Діалоги та сцени, ніби підслухані з нашого життя, часом викликають відчуття глибокої й пекельної ніяковості. Від цих діалогів ми тікаємо в свою щоденну бульбашку й не хочемо звідти вилазити. Відмежовуємося навушниками чи книгами в метро. Міста, які ми звикли сприймати через образи пам’ятників, соборів та історичних вулиць, давно живуть своїм життям. І фільм-калейдоскоп Романа Бордуна нам про це вкотре нагадує. »